Що українські локалізатори ігор думають про нещодавню заяву Міністерства культури?

Виконувач обов’язків міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв під час нещодавнього телемарафону зачепив тему українських локалізацій відеоігор і висловив намір звернутися до світових розробників із метою збільшення кількості ігрових перекладів рідною мовою.

Спільнота ці слова сприйняла з неабияким ентузіазмом, що мене, чесно кажучи, здивувало, адже попередні такі заяви держструктур далі гучних слів ще не заходили. На щастя, зважаючи, що вони могли би мати аж ніяк не приємні наслідки ні для розробників, ні для гравців. До всього, слова й наміри представника Мінкульту наразі мало чим відрізняються від того, що наша спільнота самостійно робить уже роками.

На тлі цієї ситуації безумовно десь вирине експертна думка агенцій, які теж полюбляють багато говорити про ігрові локалізації, хоча самі до них не причетні. Тому куди доцільніше було звернутися до людей, які знають ціну створення офіційних українських перекладів, і почути їхню думку стосовно заяви наших урядовців.

Як мінімум звертання допоможе тим, що приверне увагу до проблеми широкого загалу. Як максимум може вилитися в чудову ініціативу, якщо будуть запропоновані чіткі та прозорі кроки зі сприяння додавання української мови. До цього держава переважно дотримувалася політики «все заборонити», що взагалі не сприяє поширенню чогось, а лише демотивує.

спілка «Шлякбитраф»/SBT Localization

Натомість молода спілка «Перекладацька відповідальність» налаштована не так оптимістично й вкотре наголосила на найкращому способі підтримки українських локалізацій.

Ця заява Мінкульту нічого не змінить, оскільки розробникам без якоїсь фінансової ініціативи все одно хто просить додати локалізацію — фанати чи Мінкульт. Навіть більше: фанати тут можуть бути ефективнішими, бо вони мають гроші, за які будуть купувати гру з локалізацією.

Тарас Синюк, співзасновник UnlocTeam і Каталогу Українських Локалізацій Ігор поділяє думку про те, що зусилля спільноти є дієвішими за минулі й теперішні кроки державних функціонерів.

Безсумнівно, будь-яка підтримка української мови в відеоігровій сфері є затребуваною і бажаною. На жаль, я не сильно схильний вірити у подібні заяви від державних органів. За «феноменами» додавання українських локалізацій стоїть клопітка праця місцевих компаній і спільноти. Будь-які інші випадки додавання української вимагають чималих тектонічних зрухів всередині компаній.

Мені не відомо, що після подібних закликів Мінцифри трапилися якісь позитивні зрушення чи було ухвалено рішення по додаванню української, тож не думаю, що подібний заклик від Мінкульту знайде відгук.

На жаль, компанія UnlocTeam не отримувала запитів від Мінкульту щодо формування пропозицій, які вони хочуть подати до розробників відеоігор, і я не чув подібного від колег з відеоігрової локалізації чи розробки. Ми з радістю звернемося до міністерства від компанії, щоби поліпшити взаємодію. Із загальних тез, які стали відомі з телемарафону — я не бачу тут предметної дискусії.

Андрій Рабощук, керівник UnlocTeam, теж не приховує свого скепсису стосовно почутого на телемарафоні.

Не знаю, як реагувати на такі заяви і хто підкинув цю ідею першочергово про «критично мало українських локалізацій». Мабуть, усе ж трохи більше негативно ставлюся, оскільки наш досвід показує, що все, що регулюється природно бізнесом і ринком і до чого торкаються наші чиновники, на жаль, стає тільки гірше. Особливо сфери, де вони нічого не розуміють, а очікують лише ще одного способу поповнити кише… бюджет України.

Після початку повномасштабного вторгнення ми бачимо в десятки разів збільшену кількість звернень гравців (від сотень до тисяч гравців підписуються) щодо додавання української в ту чи іншу гру. Попри те, що ці звернення були й до вторгення, і зараз їх дійсно значно, значно більше, результат, м’яко кажучи, не дуже. Є лише кілька випадків, де розробники погодилися додати українську саме після того, як побачили/почули ці прохання й зважили всі фактори. Мінцифри зверталося до різних розробників і ігрових майданчиків кілька разів упродовж останніх двох років — це взагалі не дало жодного результату, ці звернення були просто проігноровані.

Яким чином планується оці звернення робити — мені також невідомо і незрозуміло. Ми, як працівники в цій сфері, не завжди можемо знайти потрібні контакти для звернення до деяких розробників, хоча витрачаємо час і ресурси для цього. Є компанії розробників і видаців, які навмисно лишають єдину форму зв’язку — контактну форму на сайті. І туди можна писати стільки ж, скільки лити воду в океан, результат буде той самий. А коли можемо знайти контакт, то відсоток ігнорування або відмов зазвичай типово великий — як для будь-якої іншої бізнес-сфери.

Але гаразд, припустімо, що Мінкульт усе ж не обмежиться одними тільки проханнями й вирішить вдатися до серйозніших і продуманіших дій. Які реальні кроки могли би (і мали би) зробити наші урядовці, щоби не словом, а ділом збільшувати кількість українських локалізацій?

Представники ШБТ повідомили, що вже звернулися до МКІП із певними пропозиціями стосовно підтримки українських перекладів.

Лише державні гранти та пільги можуть зацікавити приватні компанії додавати українську до своїх проєктів. Один з варіантів може бути «скасувати податок на гугл для ігор з українською локалізацією». Але хтозна чи це технічно можливо.

Спілка «Перекладацька відповідальність» теж наголосила на тому, що не вийде покращити ситуацію з українськими локалізаціями, не подбавши заодно про взаємодію зі самими перекладачами.

Найбільша проблема серед локалізаторів ігор зараз — це те, що все відбувається з власної ініціативи і без фінансової підтримки (іноді, за рідкісними винятками – на кошти спільноти). Вийти на комунікацію з розробниками, з власного досвіду, дуже складно, тому найкращою підтримкою з боку держави були би гранти на розвиток і уофіційнення команд перекладу, а також допомога у встановленні контакту з розробниками.

Крім того, було би чудово, якби відбувалася якась комунікація і співпраця з самими українськими перекладачами, адже неодноразово були прецеденти, коли розробники наймали команду з росіі задля перекладу на українську.

Загалом, було би добре, якби МінКульт запропонував чіткий проєкт із допомоги і підтримки розвитку українських локалізацій, тоді про щось можна було би дискутувати.

Продовжуючи тему грантів, Тарас Синюк справедливо зауважив, що жодні такі програми Українського культурного фонду за тривалістю, розміром та умовами підзвітності не виконувані з бізнесової точки зору, бо передбачають надто малий час на реалізацію і мають непрозорі чинники узгодження. Чинна грантова система, на жаль, не пристосована до специфіки локалізаторської роботи, яка часом (передусім для таких бажаних спільнотою локалізацій ААА-ігор) потребує і довше часу, і більше грошей.

Я вважаю і завжди наполягатиму на тому, що перше й найголовніше — не повинно бути жодних заборон. Локалізація великих ігрових проєктів (як текстова, так і повна з озвученням) може коштувати десятки, а то й сотні тисяч доларів. Треба уточнити, бо люди одразу коли чують про такі суми, хапаються за палю й вила: локалізація сучасних ААА-ігор — це об’ємна робота, яка може тривати до кількох років, зі залученням багатьох виконавців (із повними робочими днями перекладачів, редакторів, тестувальників, до кількох десятків робочих змін акторів озвучення, орендою студії тощо). Особливо якщо ми хочемо ще й офіційне озвучення ігор. Тож будь-яка заборона або позиція погроз «Не буде української — забороняємо вам продавати на території України гру» або збільшення/обкладання податками для таких компаній буде означати одне — їм простіше піти з території України легально. Люди й так куплять гру за бажання або знайдуть інший спосіб пограти. Навіть попри те, що Україна є доволі привабливим ринком, навіть у воєнний час (!).

Лише спонукальні дії з нашого боку можуть «стимулювати» зацікавленість ще більше. У ЄС є подібний досвід. До прикладу, Німеччина в 2000-х і в минулому десятилітті мала певний період систему відшкодування вартості німецької локалізації іноземним розробникам. Частково або повністю — залежало від різних факторів, зокрема й об’єму тексту в грі. Подібне дуже добре спрацювало б у нас. А зі свого боку керівника агенції ігрової локалізації я ще додавав якісь бонуси чи збільшення частки відшкодування, якщо компанії розробників за українською звертаються до українських ігрових локалізаційних студій.

підсумував Андрій Рабощук

Звісно, хотілося би, щоби Міністерство культури таки не проігнорувало звернення ШБТ, вийшло на контакт із локалізаторами й почало бодай мінімально заохочувати іноземних розробників, а не просто просити їх про щось. Щонайменше для того, щоб українська спільнота побачила маленьке диво — реальну готовність держави діяти на благо українських локалізацій. Все ж українська ігрова спільнота саме тому й має свої чинні здобутки, що звикла покладатися лише на власні сили. За таких умов виявитися правим у змалюванні негативних сценаріїв легко, аж занадто легко.

І саме тому було добре би хоч раз помилитися.